За цю годину
У них було все:
Цілунки солодші
Вишневого джему,
Волосся каштану
Між його рук,
Дотики до
Її зап’ясть –
Так починається
Щастя,
І врешті воно
Називається
Ніжність.
Торішня
Зима
Була
Довга як
Вічність,
Але і вона
Пішла
Серпанковою
В ніч ходою,
Не плутай
Спогади
Із любов’ю,
Не плутай
Річку
І береги –
Є обмеженість
У роках,
Та нестримна
Сила води
Залишає
Лише вірних
На барикадах
І блок-постах,
Усі інші тануть
Немов сніги,
Найгірше,
Тануть вони
На очах,
І є час
Розчаруватися у
Речах,
Що насправді
Були людьми.
Та є час,
Коли відчувається
Сон
Холодом
По шибках,
Коли іній
Терпкий на смак,
Боїться
Ковдри і подушок,
Так розчиняється
Страх,
Розливається
Між пляшок,
І я пригортаю
Тебе
До грудей,
Забуваю
Минуле,
І сповнену
Ним провину,
Немає нічого
Глибшого
За синій колір
Твоїх очей,
Немає
Нічого довшого
За цю коротку
Годину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474895
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин