І був струмок. І він таки дзвенів.
Мав витоки із прапрадавніх генів.
Жага в них нуртувала незбагненна
До світлих хвиль і до казкових снів.
Йому б рости і набиратись сил,
Йому б річище ширити і глибить.
А він спіткнувся. Забажалось риби.
Що зиску з веселкової краси!
Зробив останній і фатальний крок.
Загата зрузько перетяла жилу,
Приречено надія склала крила,
Пірнувши у народжений ставок.
Вже побратими – ріками вперед,
Їх спраглі гирла моря досягнули.
Стихає пульс струмочка у намулі.
Вода стояча. Жаби. Очерет
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474857
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2014
автор: stawitscky