Спалахнуло небо у алмазах –
Цілу ніч мороз полірував.
Місяць у шаленому екстазі
З радості забув усі слова.
І в моє вистукує віконце,
Аж кришталь сполохано дзвенить:
«Ну зізнайся, я – насправжнє сонце
У таку яскравосяйну мить?»
Як його не погасити радість,
Як йому повідати про те,
Що на цьому зимному параді
Вже моя зоря не розцвіте?
Але стукай, друже, у надії
Розбудити призабуті сни.
Може, хоча б згадкою зігрієш,
Якщо не повернеш до весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474658
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2014
автор: stawitscky