Небо нахилилось низько – низько,
Вже на стелю пресом наляга,
І повисло сонце на карнизі,
Мов приманка для голодних гав.
Дихати і думать – по команді.
Взагалі-то – краще без думок.
І тобі спокійніш буде спати,
Та і слово стишиться само.
Проектують нам такі пенати.
Де ні зір, ні світла, ні небес.
Та не варт нікому забувати,
Що Христос розіп’ятий - воскрес!
Нас веде на суджену Голгофу
Кров ще не рожденних поколінь.
І палають непокірні строфи –
Справ правих поборники малі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474640
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2014
автор: stawitscky