Десь там у країні далекій,
Де сходиться небо й земля,
Куди не літають лелеки,
Всі мають єдине ім`я.
Жінок називають Путана,
А хто чоловік, той Путан,
Немає царя ні султана
У них в голові лиш туман.
Не знають ні тата, ні мами,
Ні прізвищ своїх, ні рідні,
Говорять чужими словами,
З кінця нараховують дні.
За п`ятим числом йде четверте,
За груднем іде листопад,
Населення дуже тут вперте
Й не слухає добрих порад.
Вживає наркотик як воду
І кожен у сексі з всіма,
Тож меншає кількість народу
І врешті ковтне їх пітьма.
А в іншій країні далекій
Не сходяться небо й земля,
Тут гнізда звивають лелеки
Й всі мають єдине ім`я.
Жінок називають Богдана,
А хто чоловік, той Богдан,
Обходяться там без дурману
Й не знають хто це наркоман.
Всі люблять і тата і маму,
Шанують всіх старших людей,
Виконують Божу програму
Заради любові й дітей.
Працюють завзято і вміло,
Заможно і вільно живуть,
Гартуючи душу і тіло,
До Бога з молитвою йдуть.
Тут кількість народу зростає,
Бо кожен в любові живе,
Постійно про ближнього дбає
І друга на поміч позве.
Здорове життя переможе
Порочні зв`язки й наркоту,
Усе, що до людства вороже
І нищить любов й доброту.
05.07.02.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474632
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.01.2014
автор: Георгій Федорович