Я словом, ніби житнім перевеслом,
З'єднаю міцно Захід мій і Схід,
Бо у мені, як та душа, воскресла,
Яку чорнили підло стільки літ...
Їх душі катували і по смерті,
Негідники над ними вели суд,
За те, що волелюбні і уперті -
Життям своїм звільнялися від пут.
В Сибір мою родину висилали,
Як я, лише з'явилася на світ,
Прощалися з домівками, ридали,
Бо серцем відчували, що навік.
Коли б вони, з села мого, воскресли
І правду про усе розповіли,
Як їх усіх у товарняк зігнали,
І у сибірську зиму повезли.
І як у проморожених вагонах
Не всі туди доїхати змогли,
І на сибірських довгих перегонах
Маленьких, хворих не уберегли.
Лишилася навіки у Сибіру
Герої з мого рідного села,
Хто в Україну, як у Бога, вірив
Кого вона зламати не змогла.
Роками укривали їх ганьбою,
Усіх їх ворогами нарекли?
Що волю здобували нам з тобою,
Життя усе на Колимі жили.
2009 р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2014
автор: Надія Таршин