Я розмалюю будні кольором заходу сонця,
Очима послухаю на мольберті спів птахів,
Загадаю щось неймовірне, аби воно збулося,
Повиймаю із тіла свого сотні загнаних цвяхів.
Натовп людей пробігає по сірим вулицям,
Я їм не вірю, бо вірю лише одиницям,
І не раз мене називали божевільним й безумцем,
І не раз мене юзали і брехали прямо в обличчя ...
І якби не було, якби життя моє не склалося,
Я не забуду деякі риси, деякі наші моменти,
І нехай навіть час навіки віків зупиниться,
Нехай навіть все розіб’ється, на сотні фрагментів ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472760
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2014
автор: Віктор Непомнящий