Прошу тебе, не проклинай мене.
І якщо зможеш, то прости. Хоч спробуй лиш.
І не проси в небес для мене лих,
Бо що судилося і так не обмине.
Ти раз сказав: «Слова такі слова»,
Сказав, що віриш вчинкам і мені.
Довіри замість очі лиш сумні
Тепер. Усе не вічне, все сплива…
Найвживаніше з запитань, мабуть, «Чому?»
«Не знаю» – рине відповідь одвічна,
Така невинна і така трагічна,
А ти готовий вить по-вовчому…
Якби ж я знала! Я б ні за що в світі
Так не зробила. Чи простиш колись?
Я пам’ятаю, як ми вдвох клялись
Зістаріти і разом посивіти…
Я не забула, хоча час жене,
І заживе глибока в серці рана,
Що завдала тобі твоя кохана.
Прошу тебе, не проклинай мене…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2014
автор: makss