На Вашої душі барвистий килим
не опаду живильним я дощем...
А серце невгаває - ще і ще
об шибу б’ється власного безсилля.
Слугує пам’ять визнаним гравцем -
козирні карти подає з колоди,
та згадок цих щонайтепліший подих
щось не тамує мимовільний щем.
Світ праведний початком і кінцем,
законами безсмертної природи,
і час мене запрошує на коду,
зберігши чин, набутки і лице.
Чому ж ти, серце, як мале дитя
отак у казку рвешся неупинно -
у незабутню юності країну,
куди уже немає вороття?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469102
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2013
автор: stawitscky