Майдан. Тиск. І без повітря дихати...
Я у центрі люба. Я тебе вітаю.
навколо мене в шоломах чорні орли.
і руки уперед я випускаю.
я відступаю, совзаючи об чиїсь дроти.
позаду крики,
то ні невільники, то матері мої, сестри.
всі перелякані-куди ж мені.
навколо гвалт, напруга надпотужна
невпинно сунуть берКути...
що їм потрібно. я не знаю.
чомусь коліна не дрижать і
ллячно аж, а раптом хочеться води...
у ближнього намету 7-нашвидко пляшку відпускають
женуть у центр. там де поза горять костри.
Гімн нації. що кожної години
луна невпинно в зойках вигуках. в мені(
що далі... порожньо у голові
лунає рупор із майдану
де вишиванки, борщ і прапори.
І очі мої. що то колись наповнені льозами
відкриті щиро, мозок прагне зрозуміть.
- шановні. ми ж без зброї.. на богом данній..
а на закінчення звучать кийки, кийки, кийки..
і руські, рідні благі мати..
- вали отсюда, на...х...й. ми не будем бить.
віршовані спогади які довго морочив у голові, як би описати мій стан коли... трапляєтьсящо ти майже попав під гумові наконечники римської інквізиції...
страх дійсно був. я не можу багато чого згадувати бо ті гади що ще живуть тутички мають владу. і не лише я ще може є тому свідком
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468836
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2013
автор: Велес Є