Якби не було нас кому ображати,
То навіть не знала б яке це щастя –
Вміти комусь прощати.
Хай навіть невігласа підлого, злого,
Якому одна лиш у пекло дорога.
Хай навіть душа моя з відчаю стогне,
Забувши назавжди про бога.
Любити й від пихи роздутого пана
Що слова не звяже, а безперестанку
«Довбе», як гвалтує, що «треба» то «тшеба»,
Йому ж бо сьогодні принизить потреба.
І сплутавши гонор плебея і гідність
Уперто доводить здорових фригідність.
Уперто доводить, що значить шляхетнісь,
Роздягшись до сАмого «ху» на фуршеті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467892
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2013
автор: Аня Муравська