Уривки з поеми відстаней:
* * *
Весна. І тут Остапа понесло:
нам цілий світ, чим зможе – допоможе!..
Він плеще язиком, немов веслом.
Спаси його у повені тій, Боже…
У всяку пору плеще. Роки йдуть.
Команда в нього – хитромудровредна.
Чимдуж людці народу боки мнуть.
І знов дебати починає Бендер.
Занудний босень сідала псує.
Придворний шулер знов пиляє гирю.
Балакуни! Не дбають про своє –
заморські довизбирують помиї.
А втім, – добра поцуплено – тюки.
Ой недарма женуться васюківці!
Ну й житіє! Жирують бандюки.
І в двадцять першім віці є ще вівці.
Народ мій долі кращої шука.
А Бендер – загребуще хитре рило –
уперто посуває пішака
з Є-2 на поле знане – Є-4.
Йому пора б – народний трибунал.
Братки проворні за моря чкурнули.
А він городить лозунг – ІНТЕГРА....
У грі отій про націю забули.
* * *
Зневірених чекає, певно, крах.
Щоб не зламатись в надважку годину,
найперше – треба подолати страх,
утверджувати скрізь в собі людину.
Щоб світ нас швидше й краще зрозумів,
цікаві ми для нього чи не дуже, –
увагу привертаємо самі –
і щирі, і лукаві та байдужі.
Такі ми є.
Хоч на душі – зима,
та завжди хочемо тепліше жити.
Невже сіромі вибору нема –
чи ідолам, чи іродам служити?
У когось обмаль власного добра,
а доброти – для світу вистачає.
Комусь би вже й ділитися пора:
добра багато – доброти немає.
Хтось локшиною ситий з власних вух,
чекає манни з неба й каже – сла-ава!
Хтось голову підставив під обух
і галасує – вдарила держава!
З зажерливістю хряк не забаривсь,
відразу втиснув до корита рило, –
сьорбав без міри.
Кажуть, – поділись.
Він верещить – держава обдурила!
І що йому біднісінький народ?
– Ото був лад! (Блат, волохата лапа).
Лишилась звичка – кусень швидше в рот.
Дай пільги всі – він всякій владі радий.
Хтось має статус – суперпільговик.
Ошуканих державою – мільйони.
Частіше скривджених зчиняють крик
маріонетки і хамелеони.
«Пода-айте нам!»
Піди та зароби!
Повідвикали вже робити діло.
Якби ж у роті виросли гриби,
була б закуска.
Не дрімаймо! Діймо!
Щоб милостині злидень не просив,
а совісно трудитись міг натхненно,
дай, Боже, світлих розуму і сил.
Не все так безнадійно й надто темно.
Ген плани наші зріють в штабелях.
У мріях ми вже досита літали.
Пильніше погляд: перед нами – шлях.
Ви бачите? Усе-таки світає!
2003
(Див. продовження)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467508
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.12.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА