Таке затяжне потепління,
Хоч вату на клаптики рви!..
Вплітається мідне проміння
У сиву чуприну трави.
Ще трохи й повірять дерева,
Що ніби зими й не було.
І пустка така кришталева
Сотає невчасне тепло.
Намотую нерви, мов жили,
На білий зап'ясток руки.
Останнє лахміття згубили
Покру́чені вітром гілки.
Від сонця втікає по сходах,
Мов ласка, прудкий морозець...
Така затяжна прохолода
У подихах наших сердець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467375
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2013
автор: Наталя Данилюк