У безголоссі ще одна свобода.
Іще одна надія, хай їй грець.
Але нема у безголоссі броду,
Аби пройти
повз осінь
навпростець (Наталя Святокум)
Багато хай сльозливої смути…
І хай свобода є у безголоссі...
А я люблю до осені іти
Туди за край, де золотиться просинь,
Де сонце опустилося з небес,
Присіло на високе верховіття
Й пожовк, колись ще синьоокий без,
І засивіло у тумані пліття.
У пригорщі я з радістю вгорну,
Останній шурхіт осені листками,
На нашу стежку тихо заверну
І наодинці стишуся думками…
А осінь звіє за вітрами час
І непомітно в дощ сльозу сховає.
Минуле чинно залишає нас,
Неначе не було його й немає…
В останньому осінньому вбранні
Шукаю подих спомином щасливим,
А осінь затихаючи у дні,
Стає за обрій присмерком сонливим.
Осінній лик відходить до зими,
Лишивши нам свободу в безголоссі…
Але, на щастя, йшли без броду ми
І не минули нашу пізню осінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467311
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2013
автор: Тетяна Луківська