Уривки з поеми відстаней
Чи наш цей шлях?
Куди це ми йдемо?
Ледь-ледь розбудувались… на папері.
Фасад змакетували та й ждемо,
мо’, хтось нам подарує євродвері.
* * *
Крокуєм семимильно-мильно ми.
Спадають черевики, жме лахміття.
Хизуємось між стильними людьми
краватками минулого століття.
Безмірне запозичення ідей…
Завжди плекаймо зерна власні щедро.
Смиренно висіваймо день у день.
І час гряде, за все воздасться ще нам.
У нас для цього є своя земля.
Слов’ян до столу надто не чекають.
Держава кожна має власне «я»,
а вискочок ніде не поважають.
Одразу нам Європу подавай…
Шкідливо нерозжоване ковтати.
Що маєш, те зі смаком споживай.
Указом стиль життя не поміняти.
Хто обіцяє гори золоті,
той буде з вас останню шкуру дерти.
Своїх традицій цінності святі
оберігай, не дай чужинцям втертись.
Таке життя. Хоч як йому годи,
за білою буває чорна смуга.
Шануй гостей, у гості сам ходи,
знай: чемний ворог – краще злого друга.
* * *
Державою керує не народ,
а кілька партій та кити-магнати.
Сірома вже не розтуляє рот.
То як же нам систему обновляти?
А вибори одненькі не спасуть.
Відразу більшість не переобрати.
Провладну варто поміняти суть.
Народ ще здатний владу в шию гнати.
Керують клани з дахом за «бугром».
І так – до низу, де собача будка.
І як би не манили нас добром –
в кишені й за кордон ідуть прибутки.
А ми таки кудись та пливемо.
Без вад, напевно, влади не буває.
Та гілку, на якій ми сидимо,
пиляємо, хоч на чужих киваєм.
І як нам розібратись, де свої?
І чи дадуть обіцяному раду?
За владу у державі йдуть бої.
І думай, і гадай, хто швидше зрадить.
Куди ведуть, туди ми і йдемо.
Театр абсурду. Нащо тут завіси?
Супроти кого дружбу ведемо?
А риба – з голови, а вовк – до лісу.
Не жаль отих продвинутих святих,
що, славу здобуваючи іржаву,
зникають швидко в безвість. Ні, не тих.
Образливо і справді – за державу.
2003
(див. продовження)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467267
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.12.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА