Важко вмираючи цей чоловік
Простягнув мені руку
і десять тон іржі
Злетіло з його грудей
Я почув крик
Десь відлуння болісно
Вдарило у мебрану пташиного всесвіту
Переливаючи кров із жовточервоного
русла
у чорноблакитний степ
спогад вовчим осердям
полонив мою голову
ліжко що ледве тримається
купи як і цей старий
він спав із широко розплющеними
очима
нагадуючи мені що смерть
це мова безвідповідальної
ходьби
коли згяняли усіх до їжі
він продовжував лежати
наче
кам’яний охоронець вічного мовчання
наче чорна стеля з грозовими павуками
на тлі пекельного засла'ння
єдине слов котре він мовив
звучало як мелодія втраченого снігопаду
«дякую»
й десять тисяч флейт змовкли
щоб повідомити
нічого лихого не трапилось
«дякую»
й десять тисяч флейт змовкли
щоб повідомити
нічого лихого
не трапилось
«дякую»
й десять тисяч флейт змовкли
щоб повідомити
нічого лихого не трапилось
В
а
ж к
о в
м
и
р
а
ю
ч
и
ц
е
й ч
о
л
о
в
і
к
П
р
о с т я
г н у в
м е н і
р
у у
к
і д
е ся
ть т
он і р
ж і
З л
Ті
л
о
з й о
г о
.г р у
д е й.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466972
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.12.2013
автор: Immortal