Накладу на себе руки,
Так набридла самота,
Від хвороб нестерпні муки,
Нескінчена марнота.
Ти прости мене, Всевишній,
Що не хочу більше жить,
Бо себе вважаю лишнім
І душа моя болить.
Що життя своє затратив
На мілке і незначне,
Не навчився вигравати,
Тож прийми таким мене.
Хтось молився на колінах,
Щось ковтнув і захрипів,
Вмить пішла із рота піна,
Ниць упав і занімів.
Може він не мав підтримки,
Жив без друзів і рідні
Та робив недобрі вчинки
Й опинився так на дні.
Може довго він зажився,
Вмерли всі, кого він знав,
Може важко вік трудився
Та у злиднях жити мав.
Може діти відвернулись,
Щоб старий не докучав,
Бо на ноги не зіпнулись,
Тож старий у відчай впав.
Може бути все на світі,
Та стерпіть не можна все,
Ось і рвуться нервів сіті
Й до загибелі несе.
18.01.04.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466348
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.12.2013
автор: Георгій Грищенко