Коли прокисне закип"ячена вода,
Пісок набуде вартості, мов цукор.
І оптиміст останній зарида,
Німий з народження "рятуйте" крикне в рупор...
Тоді живі позаздрять мертвим трупам.
Вода у чайнику, сірник ще не палив,
А цукор подорожчав без запасу.
І оптимістів, мов хто наплодив,
Німі кричать, та поки ще безгласо;
Живі й так заздрять мертвим, час-від-часу.
Летить наш час, немов скажений лис,
То лісом, а це вирвавсь на дорогу.
Гляди! Не чайник - океан прокис!
Земля танцює, шкандиба на ногу,
і склянками- громами б"є тривогу...
Гряде Судилище всього живого...
23.12.01р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=46628
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.11.2007
автор: Микола Шевченко