Першокласний чорний метелик на маніжці від не відомого львівського виробника, чітко окреслював білизну акуратно вигладженої сорочки на ньому,коли він споглядав на себе в двометровому дзеркалі. Так, Марк любив гарно одягатись, особливо, якщо це стосувалось якоїсь визначної події. І така в той день мала відбутись.
Зверху вниз він розглядав свій смокінг, але щось його дратувало в цьому наряді . Чи це було пов’язано із подіями, які були неминучі. Як ув’язнений в клітці звір,загнаний в неї власним страхом та почуттям, Марк не знаходив собі місця в квартирі. Навіть,склянка з віскі, як найкраще заспокійливе, тут теж нічим не зарадило. Нервові пальці трусились,поправляли волосся на голові, не для того,щоб привести себе до ладу,а лише,щоб щось робити. Знявши свій верх, він увійшов на кухню,взяв глечик з водою, гранчасту склянку і флакон корвалолу. Накапав необхідні 15 крапель,розвів водою і випив. Проте полегшення не відчув.
На тумбочці в спальні лежав мобільний, який перебував у беззвучному режимі і бурчав на цілу квартиру, так, що якби стіни були між квартирами не несучими, а перегородками,то сусіди уже тарабанили б по стіні від того противного звуку.
Та Марк був далеко не в цій квартирі, він загубився в думках і спустився на землю, тільки після 10 секунди дзвінка. Макс повторив : «Не забудь! Сьогодні о 18.00 в Будинку вчених.» На що почув у відповідь : «Ну ти ж знаєш, я пунктуальний». На жаль, про свою пунктуальність Марк збрехав, можливо хотів показати своєму колезі,що в ньому теж відбулися зміни за довгий час розлуки. Раптом в цей момент йому захотілось істерично заплакати, чого раніше не траплялось з ним.Чи то він згадав всі давні пригоди та історії ,що поставали на їхньому шляху,чи згадав про терміновий переїзд кумпеля у Вроцлав , чи він згадав її? Думаю,що останнє.
Вона була сестрою Макса. Мавка,мабуть та що з «Лісової пісні»,із довжелезним каштановим волоссям , худорлява. Спостерігаючи за нею, можна було побачити бездну в темно-зелених очах чи то пустелю. По-особливому виразний запах м'яти на її тілі, манив до себе неземною силою. Поговорюють люди, що саме Марк спустошив той погляд. Соня,як усі львівські панянки,колись могла собі дозволити закохатись у чоловіка-літератора, знавця міста, в того,який вкривав своє тіло не парфумами, а запахами від конфітюр та кави. ЇЇ хотілось відчути на смак не хлопчика, а чоловіка. Із його лібідо та вигинами міцного п’янкого тіла. Та як усі надто казкові мрії, ця мрія рухнула. Тепер такі айсберги та падіння,вона навчилась оминати. А стосовно любовної історії з Марком ,то ейфорія минула, залишивши їх обох з носом. Марк вирішив не тягнути і якось напряму сказав її, що не любить. На тому все і закінчилось. Через місяць Соні випала нагода переселитися до затишного Вроцлава з братом, де вони обживали свою новеньку квартиру із старовинним піаніно, яке надавало помпезності середовищу.
Ось так Марк і не чув і не мав жодної звістки від неї понад 6 років , аж тут одного зимового вечора йому надходить смс від невідомого :« Я зранку зателефоную на цей номер,хочу завтра тебе побачити в Будинку вчених, там намічається бал-маскарад, приходь. Соня.» Під час прочитання повідомлення, Марк стояв в коридорі свого під’їзду і діставав ключі,які опісля прочитання інформації автоматично випали чи то вислизнули з рук. Він довго не міг оговтатись,здавалось сон тої ночі його не навідає.
І ось вже вечоріє 17:56 на годиннику хлопця у смокінгу,який піднімається по сходинках в своїх лакованих шузах, порушуючи гамірну тишу вулиці. Перед ним величезні різьблені дерев’яні двері із кованою ручкою 19століття, на яку він поклав руку і опустив вниз. Крок – і Марк опинився в розкішному залі, де колись пянцюжили архітектори, а згодом мало не спалили це шедевральне приміщення. Зараз тут вальсуватимуть дами із масками на обличчі , тримаючи за руки і доторкаючись бедрами до свого партнера. В якусь мить, його неначе вдарило струмом, чиясь неймовірно легка рука опустилась на його плече. Це була жіноча рука. Її рука.
Марк стояв, неначе паралізований, не здатний вимовити ні слова, але такий щасливий. Соня усміхалась, обхопила його руку , провела пальцем до гардеробу і сказала: « Може ти здаси пальто і запросиш леді на танець, чи ми так і далі будемо тут стояти?»І лише почула безнадійно радісну відповідь: «Так, звісно!»
Тримаючи номерок від свого пальто в руці та крокуючи до неї ці лічені метри, йому здавалось цей відрізок часу триває вічність. По сходах спускався Макс і в той момент,коли щастя було так близько до Марка, Макс підбіг та обійняв свого кумпеля так по-братськи, як він робив це завжди. Той говорив щось до Марка, але всі балачки проходили повз нього. На запитання «Так,що ти «за»?». Закоханий відповів «Ти ще питаєш?!». В якусь мить Марк усвідомив,що не чув питання,яке пролунало з уст його названого брата. Та така відповідь тільки пришвидшила те омріяне вальсування пари,чого і добивався хлопець.
За 6 років Соня змінилась. Вона обстригла довжелезні локони,замінивши їх на каре. Заховала себе у масці і коштовному чорному платті із вирізом на спині. Та вона не змінила цим почуттів Марка до себе. Після довгих кружлянь, він дістав із кишені срібну шпильку для волосся і промовив: «Я знаю як ти граційно відкидала шовкові пасма з чола , мені захотілось їх потішити.»
Соня лише усміхнулась,прихилилась до нього,поцілувавши, засунула записку в праву кишень маринарки і поволі рушила на другий поверх»
Якби люди в залі звернули увагу в цей вечір на Марка, вони би подумали, що він скоріш за все манекен. Не дихаючий , майже нерухомий, хлопець не міг відійти від останніх подій. Діставши клаптик цупкого паперу, де чорним по білому написано «Твоя скринька у під’їзді чекає пильного ока»
Поблукавши ще з годину в зальних коридорах, він повернувся додому. І перед тим як підійти до ліфта, він відчинив маленьким іржавим ключем поштову скриньку у під’їзді під номером 49 і дістав звідти книгу обгорнуто подарунковим пакетом, поверху якого написано ручкою : «Обов’язково прочитай її. P.S. З Різдвяними святами тебе!»
Роздираючи обгортку ще у коридорі,він вийняв книгу під назвою «Swiergot»,що у перекладі з польської означало «Щебетання», автором якої виявилась адресантка записки. Коли він відкрив першу сторінку, то побачив напис чорнильною ручкою «людині, яка дала поштовх». Гризота та совість не покидали свідомість Марка і той вирішив присвятити цій книжці всю свою ніч. Взявшись за читання ,з кожною наступною хвилиною витраченою на книгу з твердою обкладинкою, сльози роєм спадали з його щік, спадали вони через каяття за не любов,яка була тоді ще така сліпа. Від того, що очі спухли йому важко було дочитувати останні сторінки роману,але саме в них він знайшов те, що так хотів - прощення.
«Бо ж не буває так,що щастя валиться на голову і обоє закоханих в силі встояти на ногах,то як можна на це ображатись. Певно, і я могла опинитись на його місці,я теж могла не втриматись»
І як блудний син, який стільки років не знаходив собі місця,він дочекався прощення від жінки,яка пахне м’ятою. Від жінки, яка обрізала локони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465501
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2013
автор: Мері Benovski