Донечко, моя ти люба,
Закине якось доля,
Пам’ятай, моя голуба,
Що мова – наша воля!
То ж нехай вона сміється!
Дзвенить, співає, сяє!
Та веселкою хай ллється…
Під самим небом грає!..
Як комусь вже заманеться
Над нею посміхатись,
Плюнь у вічі аж від серця!
Й не треба спілкуватись.
Бережи її пильніше -
Малу свою дитину!
Та збагачуй найскоріше!
Єдину лиш зернину…
Наші пращури - основи
Зародження країни...
Та коли не буде мови -
Не буде України!
1993 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2013
автор: Любов Вишневецька