Щомиті нам доводиться втрачати, щоб набути,
Та меншим зупинити більше зло.
Жертовні камені, холодне, сіре тло,
На спинах носим, наче парашути.
Приносимо у жертву вільний час, здоров"я, сили,
Ефекту адекватного ждемо.
Розчарування - цей важкий борець сумо,
Збиває з ніг, заламуючи крила.
Тоді встаєм: одні - на ноги, на коліна - інші,
Живемо далі, навчені життям.
Вставай з колін, та обтрусися, та затям,
Що долю ваблять жертви кривавіші!
...Недавно сірий камінь придавив - ані дихнути,
Гримів: новою жертвою ставай!
На тому світі обіцяють вічний рай,
На цьому запевняють не забути...
З грудей спочатку серце виривай...
О, совість! Колискову не співай, не дай заснути...
12.04.02р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=46501
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.11.2007
автор: Микола Шевченко