густіє вечір медом,
вишивається зорями на сукенці сну
і геть не тому так прагнеться їх лічити.
я допиваю осінь із рук твоїх,
щоб і собі хоч би трохи вміти
бачити більше ніж є натканинних схем,
щоб може принаймні крихту
певності здобувати крізь тінь,-
вона з горя ховає своє обличчя,
руки в кишенях світанку-
відсутність нам тче.
ти вилітаєш птахом
зі спритністю кажана
в глиб неприступності світу речей.
ти залишаєшся за межею,
там мій будиночок № Зима
пахне згодою і розлитим вечором
у два келихи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464631
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2013
автор: Biryuza