Скажи,як ти домовилась з весною
про пролісковий квіт твоїх очей,
про вічний шал дзвінкого неспокою,
що як ріка тече?
Як ти зуміла перейти у звабу
співучих ранків і пастельних днів?
Зникає плин вселенського масштабу
як ми одні.
Натхненно і затято працювати,
такий з іскри роздмухати вогонь?
Здається, що життя бере початок
з твоїх долонь.
Віддам я душу за офіру Богу
і серцем прихилюся до людей,
одержавши супутником в дорогу
щонайчарівнішу із фей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2013
автор: stawitscky