Вічність у порох стирає усіх
Бідних, заможних, багатих,
Їх перемоги, поразки і сміх
Треба завжди пам’ятати.
Генії думки й смердючі бомжі
Долі такої ж зазнають,
Всі полководці й державні мужі
Так як і всі пощезають.
Чи пам'ятаємо, братику мій,
Пращурів наших прадавніх,
Їхнюю участь у вирі подій
Та імена їхні славні.
Певно, що діда хтось може згадать,
Прадідів не пригадає,
Нащо потрібно нам пращурів знать,
Хтось чи у себе питає.
Той, хто не знає який в нього рід,
Хилиться наче стеблина,
Може зірватися в дальній політ,
Нащо йому Батьківщина.
Серце за нею в таких не болить,
Бо без коріння зростали,
Пращурів вогник у них не горить,
Тож і чужинцями стали.
Вічність лишає вікно для живих,
Щоби нащадків плекали,
Пам’ять родинну тримали для них,
Щоб патріотами стали.
19.06.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463819
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.12.2013
автор: Георгій Федорович