Не клич мене

Не  клич  мене,  не  клич  мене,  не  клич,
Уже  й  моя  душа  в  полоні  січня,
Холодний  обрій  зазира  у  вічі
Світлинами  прощальними  облич.

Не  клич  мене,  не  клич  мене,  не  клич
Ожилий  спогад  про  далеку  юність.
Життя  збулось.  Полишено  трибуни.
А  скільки  треба  покаянних  свіч!

Ніхто  не  скаже-  скільки  і  коли
Хвилина  кожна-  на  вагу  зернини,
Але  коли  застогне  Україна  –
Озвуся  сам  на  материнський  клич.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463660
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2013
автор: stawitscky