Я насторожилась в одну хвилину,
Із недовірою заглянула в вікно:
Колише мати свою малу дитину,
А плаче, плаче як же ж воно...
Заплющила повіки, млость чорніэ
В моій захмареній душі.
Вона стоіть бліда, від крові мліэ,
Щось шепче про маля мені.
О Боже, Боже, не опускай дитини,
Воно ж мале... а далі матері як буть?
Дай Боже, іще хоч півхвилини...
Молитись... Молитву б не забуть.
Заламуэ руками так до стелі,
Погрожуэ, стискаэ кулаки.
Похмурі, сірі стіни в тій оселі...
Співають, повернувшись, моряки.
Біжить до пристані, помочі гука'.
"Чому ж ти, жінко, плачеш серед ночі?
Яка ж біда сюди тебе внесла?
Чому такі жахливі твоі очі?"
"Моя дитина при смерті, моряче,
Мій син, моя надія і життя..."
Минув лиш рік і... ворон кряче...
У кожного своэ тепер буття.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463284
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2013
автор: Окса555