Ступився нюх. Заслабли мої ноги
і зір чапкий - сховався і погас...
А ви мене із двору на дорогу,
де ні буди, ні ланцюга, ні вас!
Та як же так - раптово за ворота
у невіть - і жахку, і навісну.
Все, що дарила матінка -природа
спливло з роками спокою і сну.
Я вже ізвик по графіку обідать,
вилять хвостом - найвище із умінь.
А ви мене - де напасті і біди.
Я вже не звір в десятках поколінь!
На повороті безпощадна сила -
я вилетів - та ще тримаю дух.
Піду бродити, красти і просити,
але у ліс - на згубу -не піду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463272
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2013
автор: stawitscky