Замурувалися, замордувалися, перегоріли,
Зійшлися, розійшлися, все не так як ми хотіли,
А пам’ятаєш ми на мить подумали, що полетіли,
Але насправді ми й летіли, тільки падали …
З сумним обличчям в нас жбурляли крики,
Так як і небо коли лопає терпіння,
Нас не знайдуть ніколи, ми до цього звикли,
І серце не зігріє нас промінням.
Шкода, та хеппі ендів не існує,
І люди на прилавках, продаються,
І небо що кричало, тепер плаче і сумує,
А я не можу, я тепер сміюся ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462790
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2013
автор: Віктор Непомнящий