Без вас обох земля - пустеля інків,
не може ні цвісти, ані родить,
є у води щось від природи жінки,
а в жінці - від всевладності води.
У наших долях злиті воєдино,
як в два крила освячений політ,
ще з тих часів, коли з морської піни
постала Афродіта на весь світ.
Усе сприймаю, як найбільше диво:
квітучі весни - жеботінь струмка,
а зрілих літ таке тепло звабливе,
мов хвилею загойдує ріка.
І хай прибій штормить дев’ятим валом -
я пригорну, як в роки молоді,
щоби серденько кригою не стало,
коли на коси ляже заметіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462616
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2013
автор: stawitscky