«Дай Боже нашому теляті
Колись ведмедя з`їсти,
Тоді й добро настане в хаті,—
Казали пацифісти,—
Та ми на нього не підем—
Це небезпечна штука,
Бо ще відправить нас в Едем
Й повідриває руки!»
Із вовком теж та сама річ,—
Хоч шкодить той страшенно,
Але сідницям ближче піч,
Там тепло і приємно!
Це у ментальність вже вросло—
Сидіти склавши руки,
Хай проти нас вар`ює зло,
Та ми не зробим рухи,
Щоб дать тиранові відпір
І скинути кайдани!
Нехай це зробить командир
З сусіднього майдану…
Можливо прийде волі час
І я пишу це всує,
Якщо чужий прийде до нас
Й насильно порятує.
Не хочемо робити крок
І вірим: мир— це благо,
Не з тих, що треба сторінок
Черпаємо наснагу.
А в Книзі Книг писав пророк:
Веди війну священну,—
Надай дияволу урок,
Борися з ним щоденно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462170
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Олівець