СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

довго  –  
більше  десятка  літ  
(…од  її  пло́та  і  од  її  воріт
не  зали́шилось  і  пам`яття́…)  –
змагалася
невеличка  покинута  хата,
за  право  своє  –  існувати,
у  спориша́х  обІйстя
чоти́рику́то  стояти…
ловити  шибка́ми
сліпува́тими
сонячні-місячні  промінці́  
і  у  крону  клена  –
то  безлисту,  а  то  зелену  –
золотих  і  срібних  «зайці́в»
запускати…
на  трубі-ко́мині  –
у  на́строї  вітряні́  –
полонези-ноктюрни
грати…
заради  втіхи,
прозі́рчастим
капеже́м  із-під  стріхи  
на  весну́    гадати  –
си́тцево  і  суко́нно,
двері-на́встіж-віко́нно-одкри́то  –  
жити…  

доокру́ж  при́зьби
пе́стити  і  лелі́яти  квіти…

така
природна  Воля  кожної  Су-ті  –
залишатися  у  Бутті…

невеличка  хатина  та  –
людьми  покинута,
себе  стерегла,
у  руїни  відсто́ювала  
із,  самій  здавалося  їй,  
надмі́рною  силою:
хоч
руйнувалась  пома́лу,  але  –  
залишалася  гідно  красивою…

холод-спека,  дощі-вітри́-хмари,  
як  москалі-тата́ри,  
розтрі́скували-розколу́пували,
облу́щували  до  ребе́р
біле  колись  її  тіло,
тепер,  
пташками-людьми  покинуте  –
облу́плено-потемні́ле…

щоразу,  мимо  йдучи,
думала  я:  тримайся…
може,  знайдуться  люди
і  щасно  усе  буде…

але  –
що́    мої  співчутливі  думки́…
їй  би  –  круто  замішаної  гли́нки!
свіжо-га́шеного  вапе́нця  –
раділа  б  тоді  віка́ми
усіма
білими  чотирма  
бока́ми  –  до  сонця...  

…напризволя́ще  покинута
хатина  та
спроквола́    розсувалася,  
але  не  здавалася,
поки  живий  був  дах…
та  услід  за  прова́леним  да́хом  –
зусилля  пішли  прахом…

навіть  коли  вже  попа́дали  сті́ни  –
ще  трималася  на  стовпа́х,
як  на  ми́лицях…
довго  билася  
у  агонії…
врешті,  під  купою  дра́нки  і  глини  –
зникли  її,  
давно  здичаві́лі  дрібні  арґо́нії…

у  розхри́станому  обІйсті  –
сама  руїна:
чи  не  сниться  де́сь  там,  
кому́сь  там,  у  якомусь  чужому  далекому  місті  –
блискавкою  пронизана
батькова-материна  раїна*…

...символічним  здається  мені,  
що  уперто  стоять  –  не  рухнули  спільно  із  хатою,
двері  –  колись  вхідні́…  
міцно  за́мкнені  –  
стережуть  останнє  своє  –  поро́га,
він,  старе́чий,  хранить
дорогі  і  па́м`ятні  
сліди  і  до́тики  босоногі…

трагі-комедії  любить  життя:
ко́мин-труба
випа́дком  упав  –  горизонтально-стро́го
і  заліг  у  купі  рештків-сміття́,  
як  ствол  гармати  –
же́рлом  промо́висто  наці́лився  на  дорогу  –
минуле  чиєсь  захищати,
чи  гостей  довгожданих  стрічати?..

не  все  прощається…  і  не  всіма…
я́дер,  правда,  таких  нема,
щоб  із  труби-гармати  
у  байдужість  людську
ціля́ти…

…прощавай,  хато  
біла,  
сестро́    моя  –
із  глини  вийшла...
так  само  я  
   
22.11.2013

*раїна  -  пірамідальна  тополя

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462073
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 22.11.2013
автор: Валя Савелюк