Вам ції печалі не збагнуть:
як весна скресає серед січня,
як чарує магія обличчя,
яке завтра змушений забуть.
Як чуття прорвуться напролом,
як ріку шаленну зупинити,
як нести покуту і молитву
за гріха, якого не було.
Як водить щоденно на розстріл
запізнілі радощі й надії...
Тільки сивина отак уміє
жалкувать о втраченій порі.
Тамувать бажання і мовчать,
осягнувши нездійсненність мрії.
Я тобою сам переболію.
Ти нічого не повинна знать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461720
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2013
автор: stawitscky