Дощі в душі заповнили до краю,
І наче все як треба і все вистачає,
Гарячий шоколад з очей моїх стікає,
Як добре що не сльози …
І гість мій сьогоденній лише смуток,
І душа моя чорна як ніч,
Я тебе не вберіг і згубив свій притулок,
Я сам в всьому винен … пробач, я не зміг …
Ти зараз не пишеш про психічно хвору людину,
Яка сиділа і дивилась на всіх із вікна ?
Я можу щось підказати, хоча так і не вловив істину,
Та я такий-як вона .
Моя жінко як всесвіт прекрасна,
Ти для мене лишися найкращою і останньою,
Подивись там на небі ще одна зірка згасла,
Це можливо не хтось інший, а я.
Я вже давно один тиняюся по краю,
І не страшне ні лезо, ні холодні сніги,
Гарячий шоколад з очей моїх стікає,
Як добре, що не сльози …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461576
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2013
автор: Віктор Непомнящий