ПанацеЯ…

Отож  привіт  усім…
сьогодні  хочу  поділитися  з  вами  халвою,  передноворічним  холодом  і  кипою  списаних  А4,  на  яких    завмер  втрачений  час,  десь  поміж  дивних  рим  і  стратосферою  червоного  Марсу…

це  все  називається  алергічно  -  ліри4ний  відступ…ви  знаєте,  як  кажуть  якщо  у  чоловіка  не  всі  вдома,  він  призводить  до  себе  жінку)))  це  смішно,  але  мова  зараз  не  про  це…досить  давно  в  моїй  мозковій  системі  конфігурується  одна  тривіальна  концепція,  яка  торкається  мене  особисто  і  дуже  близьких  людей…
сформулювати  її  можна  наступним  чином,  почув  я  тривожні  сигнали  про  те,  що  люди  думають  що  їм  варто  бути  одними  серед  ритмів  реальності  в  яких  вони  тонуть  з  головою…ні  це  помилкове  твердження  з  самого  по4атку…чому?  Запитаєте  ви,  ще  мабуть  скажете,  що  в  кожного  з  нас  своя  позиція,    що  її  треба  поважати…або  іще  з  десяток  істеричних  і  нерозумних  аргументів…ЛЮДОНЬКИ…  НІ  і  ще  раз  НІ…людина  це  істота  соціальна,  і  коли  вона  виходить  з  лона  матері,  починає  контактувати  з  тим,  що  її  ото4ує,  навіть  для  того,  щоб  створити  нове  життя  потрібна  праця  і  любов  двох…в  кожного  з  нас  своя  ціль,  своя  функція  у  суспільстві…якщо  навантажувати  свій  бортовий  комп’ютер,  можна  бачити  картину  в  якій  кожен  має  своє  місце,  свій  контур  і  експозицію…давайте  подумаємо  про  ПРИЧИНИ  таких  думок  про  вічну  самотність…це  може  бути  низка  невда4  в  особистому  плані,  нерозуміння  оточуючих,  підводні  камені  з  колегами,  тобто  коли  людина  переживає  масу  негативу  зі  сторони  інших,  і  не  має  то4ки  опори,  вона  втрачає  віру  у  щирість  і  простоту  відносин…і  ховається  по  темним  закуткам  з  раненою  душею  наодинці…поволі  вбиває  любов  у  собі,  однак  ми  маємо  розуміти,  що  це  все  тимчасове  і  пройде,  біль  зникне,  ножиці  розріжуть  бинти,  і  серце  знову  навчиться  бачити,  а  долоні  захочуть  стискати  чиїсь  теплі  руки…життя  це  складний  алгоритм,  де  трапляються  чорні  діри,  які  забирають  наше  світло…також  ми  всі  просто  обожнюємо  думати  про  те,  що  МОГЛО  б  бути…і  не  зважаємо  на  те  що  МАЄМО  зараз…ахала  це  самодурство,  тільки  робить  все  гірше      
залиште  місце  у  душевній  скрині  для  любові,  для  цього  гарячого  вина  розлитого  на  постіль  на  якій  ви  приємно  коротаєте  ночі,  це  те  що  єднає,  дає  відчуття  свіжості  кожної  днини,  прагнення  до  боротьби,  і  розуміння  того,  що  НАРЕШТІ  все  МОЖЛИВО…і  нічого  вас  не  обмежує…
знаєте,  як  я  це  розумію…це  коли  сидиш  навколо  знайомих  тобі  людей,  десь  за  пивом,  звідусіль  чути  якийсь  регіт,  крики,  феєричні  дискусії…ти  і  ніби  сам,  приймаєш  у  цьому  участь,  але  насправді  ти  з  нею,  ти  тут  заради  неї,  її  рука  у  моїй  є  драйвером,  сполучником  двох  незрозумілих  одиниць  біомаси,  і  всі  мої  сни,  переживання,  мрії  і  почуття  нерозривно  пов’язані  з  її  сміхом…(як  і  з  нею  загалом)  ця    невидима  ейфорія,  дозволяє  зі  сміливістю  дивитися  на  рекламні  голограми,  які  скачуть  як  коні  по  багатоповерхівкам,  терпіти  холод  коли  чекаєш  її,  долати  сумніви,  зауважувати  її  постійні  зміни,  втілювати  в  життя  всіляку  романтичну  маячню,  цікавитись  для  себе  новими  сферами…
любов  –  ось  те  що  є  універсальною  панацеєю,  від  усіх  негараздів,  я  прописую  її  вам  у  безмежних  дозах)))

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461327
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2013
автор: EroS