Щоби хлібом стати
Зерна мусять вмерти,
Щоб новітнє мати
Звичне принось в жертву.
Так й живемо, браття,
Звичне ми плекаєм,
Згодом немов шмаття
Його викидаєм.
Перед тим жалкуєм,
Нас нове лякає,
Ми собі міркуєм,
Чи нове хтось знає.
Мо’ воно ще гірше,
А ніж те, що маєм,
Зачекаймо ліпше,
Мо’ з вогнем ми граєм.
Киньмо в море щуку,
Там вона й загине,
Може таку ж муку
Нам нове спричине.
Людство консерватор,
Звичне зберігає,
Час, мов алігатор,
Звичне нам ковтає.
Так потроху, браття,
Звичне і зникає,
А життя багаття
Яскравіш палає.
Пройдуть покоління,
Звичним буде інше,
Боже, дай везіння
Жити їм найліпше.
05.12.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461204
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.11.2013
автор: Георгій Федорович