Коли на небі сходять жили води і починають плакати невідомо від чого, йдеш без капішонів і без парасольок, бо так давно того не відчував. Так давно не втрачав свідомості, дихаючи повітрям звичайним.
Коли під ногами твердь, яка, здається не прогнеться ніколи, боїшся оступитися, боїшся наступити не на той листок, не на той тротуар, не в ту калюжу із відображенням самого себе.
Коли спокій взяв тебе, всотав у себе всі твої очі і внутрішнє Я, неодмінно трапиться запах. Він рватиме зсередини своєю знайомістю і прикрістю черезсекундного зникнення.
І, здавалося б, все знов пішло на круги своя. Знову повітря.
Коли руки рожевіють від відсутності рукавиць, які поспіхом забув вдома, так не хочеться вертатися, так хочеться жити у сему холоді. Так хочеться звикати до думки, про майбутнє тепло.
Коли на небі тебе немає, а ти тут.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460588
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2013
автор: Олеся Новик