Стій… зачекай… уже час… уже час…
Біжи… біжи…не зупиняйся… прощай…
Біль, це наче тюрма з холодного каменю
І я знову чекаю автобус – самотній тут
Час, забирає тебе і змушує сумувати
Серцебиття, сльози, давно знайомий жест
Це прощай примушує знову плакати
І горіти серце моє холодним вогнем
Твоє ім’я я знову і знов буду кликати
Розлука наче чорної безодні каменем
Сорок вісім годин – щоб бути з тобою
І знов забере мене вона
Час по секунді спливає рікою
Я вип’ю часу оцю до дна
Сорок вісім годин – я буду твоїм
І віддаюся у полон твоїх рук
Ти станеш ангелом ніжним моїм
Я запам’ятовуватиму кожен звук
Ці кілька хвилин твоєї любові
В обіймах твоїх, у нічному парку
Я згадую буду знову і знову
Єдину, найкращу, кохану Іванку
Роль ночі накидають зненацька
Горло стискає печаль і смуток
Фото твоє в телефоні, щастя краплинка
Знову цей болючий долі ковток
Лиш у трубці я чутиму голос твій
І минатимуть тижні десь у вихорі
Я буду тут берегти кожен цілунок
Подарований тобою в хвилини ці
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459480
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2013
автор: Ruslan B.