Бігає уранці
По траві онук,
Неспокійно бабці,
Він відбивсь від рук.
Хоч проси, хоч гримай
Робить він своє,
А впіймать й затримать
В бабці сил не є.
Він її не слуха,
Не дай Бог впаде,
Бабця буде дмухать
Заболіло де.
Він посидить трохи,
Скаже не болить,
Й голубів полохать
Знову побіжить.
Бабця для онука
Може все зробить,
Хай хоч трохи слуха,
Є для кого жить.
Сорок літ робила,
Діти в дитсадку,
Вулиця їх вчила
Жити на кутку.
Пенсію вже має,
Бо поважний вік,
Про онука дбає
Вже четвертий рік.
Бабця забуває
В неї що болить,
Як онук благає
Щось йому зробить.
Всю любов онуку
Бабця віддає,
Як скарбниця духу,
Що у неї є.
Старість оживає
Як онуки є,
Бо вона плекає
Майбуття своє.
22.04.08.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459216
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.11.2013
автор: Жора Грищенко