Голову задерши, бачу я Тараса,
Пам’ятник високий у столиці,
Навкруги снує манкуртів злая маса,
Й щирих українців б’є щодня по пиці.
Оборонців українства скрізь паплюжить
І прислугою фашистів обзиває,
За великою Росією все тужить
І слізьми своє минуле обливає.
З цього приводу Тараса пригадаю
І про покручів таких я промовляю:
« Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли,
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою».
29.03.10.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459015
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.11.2013
автор: Георгій Федорович