У лисиці пожовкло листя,
в їжака вся осипалась хвоя.
Я не можу найти собі місця.
Де ти ходишь стовежова Троя?
Не побачу я більше могили,
яку вирили батьку інфаркти.
Відвязала мене пуповина,
відпустила мене погуляти.
І куди не піду - я не бачу,
і куди не піду - я не чую.
Моя Троя стовбичить без башні -
ось такою її і люблю я.
Нідерландський їжак і лисиця
не відходять далеко від мене.
І не знаю я, як зупиниться
на межі, на краю Ойкумени.
На човні я сиджу, як на призьбі,
а дельфіни все нюхають ноги.
Як то нині, до віку і прісно
не приходять додому дороги.
Синє небо і синєє море
і між ними сиджу і курю я.
І упали в шершаві долоні
мої, дві великі зелені півкулі.
Мідний мед, що на скибочці хліба
і водички трипільської глечик -
притулившись до Енеїди,
я їй плачу на ржавії плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458915
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2013
автор: Олег Шкуропацкий