Коли розвіє віхола надії,
І світ усі свої розгубить барви,
Згадається, що вогник ледве тліє,
Та й аромат не той уже у кави.
Коли ж осяє день своїм промінням,
І усмішка прийде у теплі очі,
Захочеться обтріпати коліна,
Бо то прийшла для щастя мить уроча.
Тоді усе навколо - мирні мрії,
Муркоче мовою кота і казки,
Іще горить, іще бажати сміє,
Бо вірить у шматок якої ласки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458681
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2013
автор: Траяна