Ти мені на плечі накидала светра,
Вітер віти вишні оголяє в зиму.
Скільки верст до сонця, скільки кілометрів?
Залишайся вдома. Ще хоч на годину.
Як воно сміятись
вголос,
не згадати,
Я лише тихенько, щоб позбутись хмар.
Тріскотять горіхи на печі у хаті.
Десять років тому… й червоніє жар.
Попелясті кури. Попелясті зорі
Я туди де пахне різнотрав’ям чай.
Озерніться. Бачте, яблука вже долу.
Тільки б вічно чути: вийди, позбирай.
Ти мені на плечі, накидала светра,
Я собі пручалась, від твого тепла.
А часи минають. І у тебе смеркло
Й у круглих вікнах світла вже нема.
Я не знаю, правда, чом мені не тепло,
Що ж зі мною буде років з п’ятдесят.
Дай –но лише щастя, накидати светра,
Дай-но найдорожчих зустрічей без втрат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458335
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2013
автор: NNNP