Ех, як рвону я стрімким розбишакою - вітром,
аж відсахнеться із ляку пругкий горизонт.
Ти дожени мене сірий, зацькований світе,
врешті, не треба, який тобі в цьому резон?
Дай мені, світе, забутися хоч на хвилину,
вибач, як можеш дозволити це юнаку,
я тільки гляну, чи вийде до мене дівчина,
ніжність сховавши за синім безмежжям бузку.
Долі недобрій даремно уже дорікати,
на пожарищі нема ні вогоню, ні тепла.
Я лише хочу у неї тепер запитати:
" Як ти без мене останні піввіку жила?"
Дай мені щастя почути хорошу новину,
що не забула зовсім ні бузку, ні мене.
Я повернуся, мій світе, в сьогоднішню днину,
і піднесу тобі щедре, гірке відкупне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2013
автор: stawitscky