Осінь вкривала нічнії простори,
Холод гуляв за машинним вікном.
Щоб у авто не скучали прибори,-
Простір працюючим грів двигуном.
Ди́влюся в ночі небесну затримку-
Бачу у дзеркалі раптом бічнім
Песика. Миттю запалення вимкнув:
"Ну-мо, застрибуй, мій друже нічний!"
Довге не треба запрошення другу.
"Що бідолаха, ти трохи замерз.
Сядь-но, погрійся". Погладив за вухом.
Бачу, приліг вже мандруючий пес.
"Знаю, друзяко, я долю такую,
Ранок зустріти в краплинах роси,
Голоду шлунком ковтаючи кулю... .
З'їж-но хоча би цей шмат ковбаси".
Так ми годину та другу провели,
Зиркає песик у місячну даль.
"Час тобі...? Зараз, відчиню я двері...
Дай же-но лапу на хвилі прощань!"
Вийшов, потягся й побіг поступово,
Та озирнувся у тиші він, став.
І я відчув, як мій друг випадковий
Всю свою вдячність у погляд цей вклав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457104
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 28.10.2013
автор: Oleg Kolibaba