В мене ніжність, в мене щирість, в тебе-цнота,
а було нам усього по надцять літ,
і здававсь тобі чомусь невинний дотик
щонайбільшим лихом на землі.
Пам’ятаєш-вечір зорі виткав,
спрагу уст ділили пополам.
Ти була незаймана, як квітка,
на яку не сіла і бджола.
Ти мені лишилася святою-
ми не знали магії гріха,
чи не тому нині я з другою,
хоч тебе понад усе кохав?
Дні промчали, місяці і роки,
ми секрети звідали усі,
та отим нездійсненим пороком
й досі чомусь марю по весні.
Може тому, що минуло літо,
що надія втрвачена мала-
я не можу бачити, як квітку
спрагло виціловує бджола.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457049
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.10.2013
автор: stawitscky