(пісенька)
Хтось нові відкриє зорі,
Різні АЛЬФИ і ОМЕГИ.
Серед тисяч інфузорій
Я ж така собі амеба.
Ще в якомусь, певно, класі
Я давно собі вже втямив,
Що в нікчемній сірій масі
Я всього лиш біла пляма.
Щось німе, маленьке, сіре.
Певно, іншим так і треба.
В днів бездонних чорних дірах
Я така собі амеба.
Лиш кивай і стисни пельку:
- То не твоє, вуйку, діло!
Сядь собі й мовчи тихенько.
Нащо нам ворона біла?
Серед велетів ми воші.
Де в житті оцім пробитись.
Блати, хати, статки, гроші.
Що ж маленьким нам робити?
Хтось кричить: - Не грай вар’ята!
Тягнеш свого воза тихо.
Копнуть так, що зблиснуть п’яти.
Не буди, одначе, лихо.
Між акул крутих не рипайсь
В цім житейськім пеклі-морі.
Ти мовчи собі, як риба,
Все ж цілішим будеш. Сорі!
Хочу я котом чи птахом.
Де мені до тигра й лева…
Інші ж кажуть: - ти мураха,
Інфузорія, амеба.
Ставить час питання руба:
ХТО ТИ В СВІТІ ПРОСТО НЕБА?
Або ще зростеш ти дубом,
( Може, звісно, й «вріжеш дуба» ),
Або жити, як амеба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454425
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2013
автор: v1n