Я вже йду. Час прийшов. Більш тягнути не можна.
Он мій двір.Он мій кат.Там й моя гільйотина.
Той хто так шепотів мені " непереможна" -
Брехав " ти моє все".
А я й не половина.
Боже, бачиш, я йду. Йду до тебе сама.
Бо тобі є чому мене, грішну, навчити.
Мене сильно болить що рятунку нема,
А Тебе - що я так й не навчилась любити.
Він ж десь був, він ж десь жив й, певно, комусь молився.
Стільки стежок стоптав і відвідав церков,
Може щось загубив, може чогось навчився -
Та мені треба йти. Уже м і й час прийшов.
Каже: " Кат мій знайомий, ти привіт передай.
Він сміливий однак, я його поважаю...
Може, перш ніж "піти" ти пробачиш мене?"
Бог пробачить. А я? Я не пробачаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453995
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2013
автор: Помаранчева дівчинка