Кимсь покинутий пес
Цілу ніч скавучав,
До байдужих небес
Бідолаха волав:
“Цуценятком малим
До хазяйки попав,
Із чужими був злим,
Бо її захищав.
Жити добре було
Нам із нею завжди,
Та нас горе знайшло,
Не минули біди.
Захворіла вона,
Я із нею страждав,
Жалю старість не зна,
Душу Бог її взяв.
Як не стало її
Не потрібним я став,
Ні рідні, ні сім`ї,
Тож і розпач напав.
О, святі небеса,
Пошліть друга мені,
Проявіть чудеса
У розпачливі дні.”
Мимо бомж хилитав,
Пса чомусь пожалів,
Сухаря йому дав
І сказав кілька слів:
“Пішли, друже, удвох,
Знаю добрий девіз –
Живи доки не здох
І не лий марно сліз.”
Підібгавши хвоста,
Опустивши ніс свій,
Почвалав сирота
З новим другом у світ.
07.10.06.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453632
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.10.2013
автор: Жора Грищенко