Моя осінь тендітна й сумна,
І нікому вона не важлива.
Її пісня така чарівна,
В ній прощання й журба журавлина.
Я сидітиму біля вікна,
І мовчатиму; наче востаннє.
Моя осінь, так само, як я,
Не відчула ще присмак кохання.
І незайманим дотиком снів
Поведе по казковим дорогам.
Осінь чує молитву без слів,
Якщо, навіть, молитва до Бога.
За вікном починається злива,
Її сльози душі не зігріють.
Моя осінь самотня і сива,
Її очі сумні – не радіють.
Її серце самотнє – пожовкло,
Але все ще палає надія.
Моє серце уперше замовкло,
Ніби, вже й не здійсненна та мрія.
Мрія серця – велике кохання…
Від людини до Бога, до світу.
Щоб усі, просинаючись зрання,
Посміхались, на користь привіту.
Та усе це у мріях забутих;
Осінь тихо сумує і плаче.
А в житті без надії і суті,
Навіть, Бог усього не пробачить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453343
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.10.2013
автор: Тіна Травнева