Ніколи вже не скривить душею
Хіба так можна? Це ж абсурд.
А бачиш як танцюе вітер з нею.
Ще вчора він був там і тут.
Докопуюсь до істини кохання.
Кохання? Вам треба знову почуттів?
Забули... Забули ви вже про страждання
І про криве:'Пробач. Я ж не хотів'.
Зима. На дворі ще зи а вируе
Поглянь он за вікном іде...
Ах як вона танцюэ, з ним танцюэ.
На ранок не побачите ніде.
Весела зграя білих танцюристок
Літо може наснитись і зимою
І те, як цвіте в саду любисток
І як хитаэ вітер вербою.
Ти не подумай, що життя холодне
Воно гаряче як серця у грудях,
А он біжить в степу звіря голодне...
Тепло і сонце вже все будять.
А ти признайся в тій хвилині
Чому зимою сниться літо,
Чому віддаэш лише одній людині
Свою печаль... А може вас зігріти?
Не відмовляйся від чашки чаю
Не доливатимуть-бо меду,
Лише почуэш як скажуть:"Скучаю"
І буде все так, як тобі треба.
Одне життя і дві дороги
Дві істини й одна лиш правда.
Забуто минулі всі тривоги
Лиш радість й щастя нас чекаэ завтра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452951
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2013
автор: Окса555